Кидаюсь в розхристані обійми
передвесняного вечора.
Лечу з утіхою замерзлої пташки
у передчутті гнізда.
Ковтаю пігулки турбот, запиваючи посмішкою,
щоб бути веселою перед тобою.
Крокую дорогою роздумів
до загубленого передмістя.
Рахую сходинки до теплого,
м’якого передпокою.
Залишаючи усі «після» за скрипучими дверима минулого,
іду ВПЕРЕД назустріч хвилюючому подиху змін.
