Дружинам солдатів присвячено...
Вони прощались. Обіймились і мовчали,
В таку хвилину були зайвими слова,
Та їхні очі , мов навмисне, видавали-
Що мав на серці він тоді ... а що вона.
Журився - як вона тепер одна, без нього,
Бо вже на днях повинен народитись син,
А він, можливо, й не побачить вже малого...
І швидко гнав од себе думи про загИн,
Бо він тепер не має права помирати,
Він зобов'язаний вернутися живим,
І уявляв, як відхиляє двері в хату,
А син біжить, щоб привітатися із ним.
Як візьме він його, підійме аж до стелі,
(А мати злякано дивитись ме на все),
А потім будуть поцілунки, сміх веселий.
Він хоче бачити як син його росте...
Та тільки Богові Всевишньому відомо,
Кому повернення судилося з війни.
Вона одна уже верталася додому,
Й молилась :"Господи, спаси і сохрани".
24/04/2015
