За чим ти гналася, душа захекана,
Під ноги, бідна, зовсім не дивилася,
А щастя відлетіло із лелеками
І попрощатись навіть не спинилося.
Тепер стоїш німа, ревеш розгублено,
Немов навік зріднилася з нещастями.
Тебе ж по-справжньому нічим не чублено:
Ні голодом, ані війни напастями.
Ти навіть ще над рідними могилами
Не падала знеможено, не плакала,
Тому зберися, душенько, із силами —
Ми недарма з тобою побалакали.
4 травня 2015 року
