Переглядала старі зошити з віршами. Ой, давніми! Тоді в житті були інші проблеми, інші писалися й вірші. Цей ніде раніше не друкований. Він був дуже особистий, але сьогодні вже можна викинути із зошита в інтернет. Напевно в житті не тільки моєму стаються такі випадки, коли терпіння перевовнює чашу і жінка знаходить в собі сили сказати чоловікові: " ІДИ!"
Давай, тобі я викличу таксі,
Із Богом йди, не оглядайся двічі,
Я не прощу тобі провини всі,
Не заглядай з надією у вічі.
Не хочу більш брехливих оправдАнь,
Недоспаних ночей, і сліз в подушку,
Ти в серці залишив багато ран,
Розбив ущент мою квітучу душу,
Іди...
Неси своє "кохання" геть,
Іди, і забирай мій біль з собою,
Життя без тебе-це іще не смерть,
То ж не дивуйся, що здаюсь без бою.
За що боротись? Ти давно не мій,
"Забудь" й "пробач" тепер не мають змісту,
Ти кинув у вогонь намисто мрій,
А попіл вітром звіяв понад містом.
Іди! Я відпускаю без вагань,
Як лиш зачиниш двері за собою
Дмухне у душу вітер сподівань,
І подарує волю нам з тобою.
2000 рік.
