Я з пересохшими губами
Стою під маминим порогом,
Нехай не прощенний ще Богом,
Несу гріхи свої до мами.
Поки ще б’ється серце миле,
Допоки світиться віконце,
Ще в небі сходить моє сонце
І є черпати звідки сили.
Ніщо не стане на заваді -
Вступаю в напівтемні сіни,
Де вапном вибілені стіни
І де мені безмежно раді.
Хай збудуться слова пророчі
І сльози потечуть щасливі,
Засвітяться теплом журливі
Такі знайомі в мами очі.
Впаде на груди, притулюся,
Ах, скільки видивилась в вікна,
До самоти давно привикла
Моя така свята матуся.
Молю прощення в кожнім слові,
Бо мати вже давно простила,
І обнімають мене крила
Її безмежної любові.
