У Антосевого діда, що живе собі в селі,
Працьовитий і сумирний коник є по кличці Грім.
Має гриву гарну, пишну, любить цукор і малят.
Будить вранці сонну тишу – кличе ржанням дідуся.
А в очах коня вологих оксамитом стелить сум.
- Чи, бува, не хворий коник? – каже хлопчик дідусю.
- Справа в іншому, Антосю, розкажу, коли вже просиш.
У часи старі, прадавні бог війни – могутній Тур –
Від кочовиків навали вирішив створить межу –
Земляні вали високі. Хто ж їх буде насипать?
Українці впали в око. Наказав їм Тур узять
Сани (а було те влітку!) й землю навозити швидко.
Що ж пани (так плем’я звалось)? Нагорнули свій кордон,
Далі ж сипать відмовлялись. Спалахнув від гніву бог
Слово чарівне промовив – не залишилось нікого
Від панів, натомість коні заіржали на припоні.
Їх він і запряг у сани. Подивилась Коляда
На таке страшне знущання – й з неба колесо дала.
З того часу в українців кінь – найкращий в світі друг:
Топче у бою чужинців з козаками, і у плуг
Дозволя себе впрягати, землю краще щоб зорати.
Хлопчик коника обняв. Дідусеві ж так сказав:
- Залишусь у Вас на літо, буду Грома я глядіти.
А як навчите, то й сіна наготую на всю зиму.
Коник раптом заіржав. Може, дякую, сказав?
Молодець, Іриночко! Стоятиму в перших рядах черги за збірочкою міфів!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цікава ситуація вимальовується: черга є, а збірочки немає не знаю, куди з нею податися, бо ж вона має бути кольоровою й недорогою
дякую, Оксаночоко, за Ваші теплі слова
навіть літній час не може забрати від вас оту частину думок, якими живе душа вчителя. чи то у вас говорить древнє мудре материнське: ваші діти мають вирости людьми. гарними і розумними. а для цього канікул не існує
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я ж говорила, що в моєму дипломі не фах, а діагноз, причому невиліковний
а коментар Ваш надзвичайної краси дякую
дякую 
Я теж у черзі... 
