Все скінчилося, всі щасливі.
Добре знали: так має бути.
Ось уже новорічне диво
Розфарбовує друзки смутку.
От і справдилося бажання,
Не важливо, чиє насправді.
Та душею чомусь блукають
Майже сльози і майже радість.
Програвати ніколи не вміла,
Тож не вмію і вигравати.
За одну навіжену мрію
Ладна мало не світ віддати.
Хто вигадує ті прощання,
Після котрих на серці стогін?
В січні, теплому, як кохання,
Не тримає ніхто нікого.
Хоч би вдарили злі морози,
Хоч би снігу для хуртовини!
Я пробачити біль не в змозі –
Це найтяжча моя провина.
Здичавілі думки чатують,
Щоб тихцем заповзти під ковдру.
Не змія, а таки отруйна
Хижа пристрасть. Неначе кобра.
Із безсоння складаю рими,
Спересердя – неточні й гострі.
Передбачена справедливість
Вередливо не лізе в розмір.
Сіре небо у сірих хмарах,
Сіре сонце і сірі квіти…
Де поділись яскраві барви?
Сірі стіни – сумнівна втіха.
Втім, страждати уже несила.
Дощ розчинить гірку отруту.
Все скінчилося, всі щасливі.
Так, напевно, і має бути.
1–5 січня 2012 року
