Кожного разу я пишу оду якимось жінкам
Які могли б мені сподобатись, якби я була чоловіком
Іноді я уявляю, яке то щастя для них бути красивою
У очах їхнього спостерігача, який би міг схилити їхню голову собі на груди
Вони ніколи не засумніваються у своїй красі
Підіймаючи грушки гнилиці і демонструючи вигин спини
Вони ніколи не задумаються, що хочуть чогось інакшого
Аніж тішити око своєму обранцю і купатись в його любові
По весні вони будуть збирати материнку, а восени шипшину
І ставити букетик горобини у оселі з особливим натхненням
Іноді я думаю про жінок, яких тепер і не відшукаєш
Та й наврядчи хтось намагається їх шукати
А десь у горах вже густіють сливові тумани
Сіно уже укривають під дахом
І якась нецивілізована жінка виносить подорожньому грушки гнилиці
В надії, що він захоче лишитися