Десь замовкав останній струмень водограю,
Десь квіти пахли і торкались твоїх рук.
А я сидів на лавці перед домом скраю,
Дививсь вперед і відчував лиш біль розлук.
Туди-сюди снували скрізь мої сусіди,
Я не вітався, бо не бачив, як завжди.
Для мене ти близьке таке і дуже рідне...
Залишила кругом-кругом свої сліди.
Хандра, безодня, марні сподівання, туги
Вітались та інвайтили мене на чай.
Я відмовляв усім. І всім своїм подрУгам
Балакав про свою гірку нудну печаль.
Надіюсь, що пройдуть часи ці "дикотомні",
Колись я буду бачити лише весну.
Але з тобою дії всі були змістовні,
Спасибі за тепло твоє і простоту.
