Цей світ хижо дивиться темними очицями, Авелю,
відрікається від усіх істин перед жертвоприношенням.
бо тебе усі твої істини перед світанком зрадили,
і зникали раптово думки, мов би мечем тупим скошені.
Слухай і відчувай, наче востаннє стоїш під небом, Авелю,
ти ж зростав у лісах таємничих під співи Чугайстрові.
ці пісні у тобі проростають пекельною червоною лавою,
і скрипінням смерек десь у нетрях під тремтячою ватрою.
На бескидах прокидаються духи забутих мольфарів,
під глухі ворожі постріли сплітається темінь із світлом.
ці руки в крові роздирають тендітні мережива чарів,
кидаючи їх у смоляну, сплетену із червоним, палітру.
Вслухайся у відзвук цієї живої флояри, що лине згори,
поки все, що колись здавалось раєм летить у прірву.
а у Каїна, Авелю, руки в багряній крові, він несе дари
лісорубам твоєї душі, поки ти,ледь дихаючи, віриш.
Дихай прагло і глибоко, мов вдихаєш материн сум,
Дихай, Авелю, бо Каїн лиш один з юд, що криваво зрадять.
і небо від болю розколеться навпіл, і битиме струм там,
де у найпершій папороті захована істина – власна пам'ять…
