Спитала ти, за що тебе люблю?
За голос, що звучить і лАскаво, і втішно,
За те, що кожен погляд твій ловлю,
За подаровану мені посмішку.
За те, що ти образи не таїш
На те, що вже сказав і що сказать не смію,
За те, що на шляху моїм стоїш –
Так, що обійти навряд тебе зумію.
За те, що можу містом я пройти,
Тримаючи рУку твою в долоні,
За те, що лікарі не в змозі віднайти,
Чому у серці виникли шуми сторонні.
За те, що все замкнулося у коло
І клином все зійшлося лиш на тобі.
За те, що раптом і зовсім без бою
Невиліковній здався я хворобі.
