Болі у скронях, серце в долонях...
Ніч на дозорі малює нам зорі…
Печаль в моїх очах, ти тепер вільний птах,
Стало болотом тобі наше море.
Холод пронизує кожну клітину,
Ти був зі мною наполовину.
Більше не буде нас, більше не стане сліз.
В порох зітру все й подалі відкину.
А ти знай – тепер ти не мій рай.
Це небо більше не наше щастя.
Тепер воно не одне: над кожним із нас своє.
В нас і було раніше так часто.
Прощай…і більше не прилітай,
І серця мого мелодію забувай.
Я буду струни рвать, душу в пісні вкладать
Про те, що ти не моє щастя.
Якби ти знав, як тяжко пута розірвати
Усі, що нас раніше зуміли поєднати,
Якби ти знав, як тяжко долю обманути,
Не плакати, душу не рвати, усе збагнути.
Але це крапка – вона стоїть клубком у горлі.
Я не корюся і не скаржусь своїй долі.
Лиш просто хочу втамувати все й забутись,
Щоб знову у тобі не потонути.