Надійко, Наденько, Надюшко !
В неволі бідная сидиш.
Як пташку в клітку зачинили,
А ти їм, рідна, не мовчиш !
А ти їм правду – матку в очі,
А ти смієшся щиро з них,
Ти з дебілізму їх регочеш,
Ти в саме серце раниш їх.
Прокляті судді, шакалів зграя,
А ватажок їх, це путін – кат.
Тебе, сердешна, не відпускають,
Бо всі від страху вони дрижать !
Свої й чужії тебе бояться,
Тремтять від страху, що вийдеш ти.
Ти українка, ти сильна духом,
В неволі з ними війну ведеш.
Ти голодуєш, втрача здоров’я
І ми всі знаєм – не підведеш.
Прекрасні очі – вогнем їх палять,
Вуста дівочі – їм не мовчать.
Така тендітна, а скільки сили,
Цієї сили їм не зламать !
Ти України сьогодні символ,
Незламна духом її дочка.
Такого б мати нам президента !
Тоді б скінчилась клята війна !
Не наживалась ти би на горі,
Бо щиро любиш ти свій народ
І в Україну єдину віриш,
Вела б країну ти до висот.
Надійко, Наденько, Надюшко !
Тримайся, доню, не здавайсь.
Молюсь за тебе я щоденно,
Здоров’я й сили дай щомить.
І вірю - скоро на свободі
Твій голос правди задзвенить !