В ту ніч, коли вона залишилась сама
Весна лише вступала в своє право
"Чекатиму" - говорила-писала щодня
Але цього, на жаль, було мало.
З Вакарчуком боролась за ніжні обійми
Хоч знала зарання - програє без бою.
Не вмикала навіть улюблені фільми
Всі думки заповнені лише́ тобою
Вона не прийшла, і бурі не було
День як завжди, лише з моря вітер
Рука не в руці, телефони забули
Ногами нищила улюблені квіти
Люди дивились немов це із цирку потвора
Заплакані очі, низький, бо прокурений голос
Думка одна "Я це (брешу́) не повторю
А в серці надія немов би пшеничний колос.
Вночі кропила подушку слізьми
А зранку знову сталева жінка
Прохожі не бачуть потвору з пітьми
Тепер вона просто для всіх - невидимка
Велика кількість масок в руках
І Дар'ї Донцової остання книга
Тепер вона плаче тільки у снах
А замість серця утворилася крига
