Давай поговоримо відверто,
Сонце крутилося й крутяться,
І хоч сонце палає та згасне,
Адже ніщо не вічне, адже усі забудуться.
Адже морок усіх настигне,
Тільки в мороці буде тиша,
Тільки в мороці все буде ясно,
Адже морок ніщо поглине.
Але так як це буде не скоро,
І можливо все пройде без нас,
Я хотів би тобі написати що є,
Без брехні і всіляких прикрас.
Щоб згадати усе забуте,
Аби бути тобі незабутнім,
Аби бути тобі майбутнім,
Хоча б раз ошукати час.
Мені би тінню твоєю насититись, а не світлом у лампі,
Повітрям з тобою дихати, як рослинам щастить і деревам,
Я б і пекло пройшов, як описував Данте,
Аби бути з тобою живим, аби бути з тобою мертвим.
Я би витримав сили вітрів, на полях безнадійно пустельних,
Я би птахом до тебе летів, аби знав що чекаєш на мене,
Я би повз по стерні, адже тілом ми тільки вперті,
Аби стала для мене усім, аби бути усім для тебе.
Я поняття не маю як повернути дороги,
Дві дороги які звуть життям, твою і мою,
Щоб звести їх в одну, щоб вела до одного порогу,
Як не вдасться, тоді мені шлях в пустоту.
Я багато мовчав, але ти стала всім для мене,
І повітрям моїм і потребою в завтрашнім дні,
Я не знаю що буде, та знаю що все минуло,
Ти приходь із минулим, хоча би в моєму сні.
Хай все буде як є, адже воля твоя є законом,
І закон твій звучить, він подібний мені до страти,
Я б віддав би життя, та надів би на тебе корону,
Щоби ти не хотіла ніколи мене відпускати.
Як і тисячоліттями, знову настане світанок,
Я прокинусь в обіймах гріхів й самоти,
Та ніхто не сказав що морок лиш мертвих дістане,
Він мені посміхнувся давно, як колись посміхнулася ти.
ID:
659154
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 12.04.2016 20:29:56
© дата внесення змiн: 12.04.2016 20:29:56
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
