Розкажу, малята, казку, як бабуся хліб спекла,
Колобочок ароматний на віконце понесла:
- Полежи. Як охолонеш,
Снідать будемо тоді.
А поки що я – на поле,
Дати ради лободі.
Діду, квапся, світить сонце!
Двері – рип.
А на віконці
Думу думав Колобок,
Гарно спечений бочок:
- Пропадати в цім селі?
І кому – мені! Ну, ні!
Стриб з віконця на підлогу,
Та й у двері, та в дорогу,
Прихопивши капелюха
(на гвіздку в сінях висів,
Дід щодня у нім ходив).
Котить колобок щодуху!
Коли це назустріч Заєць:
- Хлібцю, дай мені окраєць:
Діток нічим годувати.
Доведеться пропадати!
Колобок, надувши щоки,
Мовить Зайчику звисо́ка:
- Ти кого назвав тут хлібом?
Втік від баби я й від діда!
Не хлібець я – чиста здоба!
Тож звільни мені дорогу!
Покотився Колобок.
Зайчик, сівши на пеньок,
Засмутився, звісив вуха.
Вовчик-братик йде:
- Послухай!
Ти чого це зажурився?
- Колобок малий котився,
Я окраєць попросив –
Він за те ледь не побив!
- Ну й нахаба, - Вовчик мовить, -
Хай його Лисиця вловить!
Як на те із-за кущів
Долетів до звірів спів:
То Лисичка йшла на лови,
Настрій в неї був чудовий.
- Добрий день вам, Вовче й Зайцю!
Що лучилось? Зізнавайтесь!
Все, що сталось, з'ясувавши
І як слід зметикувавши,
Так промовила Лисиця:
- Колобка провчить годиться!
Що ж хлібець наш? Притомився
Й біля озера спинився.
Тут з-за дерева Лисиця:
Шуба аж на ній іскриться,
Золоті сережки в вухах –
Чиста пані!
- Ой, послухай, -
Дорогенький Колобочку,
Мій рум'яненький дружочку,
Я гостей оце збираю,
Пари ще собі не маю.
Ти, напевне, чиста здоба,
То мені це до вподоби.
Сядеш на почеснім місці,
Ти ж найкращий в нашім лісі!
Колобок розвісив вуха,
Доки компліменти слухав,
А Лисичка не дрімала
Та й за бік його кусала:
- Хм, смакує щось не дуже.
Обдурив мене ти, друже:
На воді місили тісто,
Ти звичайний, надто прісний!
Я тебе…
Та той не слухав,
Мчав додому вже щодуху.
Двері, сіни, підвіконня
І тарілка на осонні.
Баба довго дивувалась:
Що таке із хлібом сталось?
Став черствим він і негарним,
Тож пекла, виходить, марно?
Кури ходять на подвір'ї,
Розпушивши важно пір'я.
Півень кличе до сніданку:
Баба кришить хліб на ґанку.
Ось такий кінець, малята.
Треба й вам про теє знати:
Хто зухвалий і пихатий,
Той безчесно пропадати
Мусить – просто курям на сміх.
Майте честь!
Бажаю щастя!
таки прийдеться брати мене у свій клас, бо так буду проситися, так проситися!
вже й словом мене зачарували, і голос ваш у полон взяв, і цей світ захоплює, із якого повертатися так не хочеться!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
