Ох, який же то був геть не добрий хлопчисько!
Скільки вони натерпілися збиткувань від нього! Він зовсім їх не жалів. Було, як іде до школи жодної калюжі не промине, камінчика не пропустить. Весь день до пізнього вечора м‘яча на подвір‘ї ганяє.
Особливо скрутно доводилося правому черевику. Йому добряче перепадало «на горіхи», бо він був правий і весь час пойкував та скаржився лівому черевику на свою гірку долю.
-Немаю сил терпіти його знущання. Поглянь лише, як він мене понівечив - збив носок, відірвав підошву. Навіть шкарпетка ображається, що я пропускаю воду і вона завше мокра, брудна та замерзає. У чому моя провинна? Чи я хочу буцати оте кляте каміння, яке завдає нестерпного болю й пошкоджує мене?
-Потерпи ще трішечки, - вмовляв лівий брат. – Його незабаром покличуть до хати і ми зможемо відпочити.
-Дзі-інь!
-Ось, він знову поцілив у шибку, а я буду винний…
-Ох, бешкетнику, вуха повідриваю! – долинув сердитий голос з розбитого вікна.
-Це твоя провина, дірявий черевику! – і хлопчик з-пересердя зафутболив порожню консервну банку.
От і маєш. Знову дісталося бідному правому черевику…
Незабаром горе-хлопця покликали додому і старі черевики полегшено зітхнули. Деякий час вони лежали за дверима розкидані врізнобіч, брудні та забуті. Аж ось до них підійшли новенькі пахучі мокасини, пихато промовили:
-Геть звідси! Віднині ми будемо тут стояти, а ваше місце он там на ганку, - і вони безжально виштовхали благенькі черевики на дощ.
-Нерозумні мокасини, - гірко зітхнув правий черевик. – Мені їх щиро жаль. Адже на них чекає наша доля.
Оскільки лівий черевик був життєлюбом, то швидко знайшов вихід зі скрутного становища.
-Послухай - но, брате, давай утечемо! Чому маємо терпіти страждання? – запропонував він.
Обоє зраділи цій рятівній думці і одразу вирушили в дорогу. Лівий черевик ішов швидше, ніж правий, більш понівечений: дуже часто доводилося чекати та витягувати брата з калюж, які так часто траплялися на їхньому шляху.
Так вони блукали всю ніч. На ранок стомилися і мусили зупинитися на відпочинок. Правий черевик геть обважнів і змалів на силі.
І хто знає, як би їм велося далі та, на щастя, помітив їх один малюк. Дуже шкода стало йому старих зношених черевиків. Приніс він їх додому, дбайливо вимив, витер сухою ганчіркою, висушив біля тепла. А потім, коли вони висохли, малими цвяшками підбив підбори, приклеїв підошви, змастив чорним кремом й до блиску начистив м‘якою щіткою.
Черевики радісно заблищали і стали, немов нові.
Й почалося у них нове життя. Вїдтоді черевики ніколи не бродили по калюжах, не буцали каміння, завжди були сухими, начищеними дбайливими господарем і довго слугували йому.
Та коли старим черевикам доводилося згадувати колишню домівку, вони проймалися щирим жалем до новеньких мокасин.
Як-то їм там живеться?
