Влетіла ластівка до хати
В моє розчинене вікно
І швидко почала кружляти,
Мов роздивляючись житло.
Усілась потім на карнизі,
І поглядаючи згори
Здіймала свої крила сизі
Мов два трикутні прапори.
Шукала хоч який-то отвір,
Щоб з хати полетіти в світ,
І у очах такий був докір,
Мов я гальмую той політ.
Злякати пташку я боялась,
Хоч рада їй в моїм житлі,
Отож за нею не ганялась:
Відкрила двері : «Хоч - лети!
Тебе чекають пташенята,
Що стануть вільними , як ти!
Ти їх усіх навчиш літати,
І не боятись висоти.
З вершин пташиного польоту
Все далі обрії земні,
А у людей свої турботи,
Літаємо лише у сні»
І ластівка, мов зрозуміла
Мою розмову й прийняла,
І гордо розпушивши крила
Лишила хату мов стріла.