Що мені з міста в якому тебе не знайти?
Що мені з міста в якому тебе не існує?
Я по звичці старій запинаюсь при слові, ми,
Я по звичці старій, роблю все що тебе дратує.
Застеляю слова поцілунками в такт з кожним кроком,
Чашку з кавою ставлю на стіл – не підставку,
А у слова люблю є придатності строки,
Чи гарантії від перебулого адресата?
Ти давно говорила, що я врешті-решт збожеволію.
Адже пам'ять моя-мої ліки, пам'ять моя-моя вбивця,
Це усе що в мені залишилось - це усе, від чого хмелію,
Це мій скарб і остання радість, в моїй голові – фортеці.
Хоч на кухні один, та навпроти твій чай, на підставці,
Де би ти не була я чекаю з ним тільки на тебе,
Я усе написав що хотів у своїй прощальній листівці,
І відправив із вітром його, на пошуки нашого неба.
Що мені з міста в якому тебе не знайти?
Що мені з міста в якому тебе не існує …?
