Якось у вечері, в пізню годину
Вийшла з хутора жінка одна,
Ще молода, та вже на підпитку
Рушила вона до села.
Між селами тими залізниця,
Де потяги бігли по ній.
Там траса лежить поміж селами тими,
Машини їздять по ній.
На дворі похмуро, дощ накрапає,
Вітер по полю гуля…
Там небо похмуре, і сонця не видно,
Вже наступає вечірня зоря.
Легку кофтину жінка руками
Все до плечей притуляє,
Від вітру лице вона ховає,
Та тихо іде до села.
Ось, машина одна промайнула
По мокрій трасі в далечінь.
Дівчина в слід їй поглянула,
І застила тут на мить.
Її думки то тут, то там
Кружляють, марять від вина.
Дівчина знає, що повинна
Сьогодні прийти до села.
Там дітки маленькі з бабусею
Її чекають у весь день.
Там кров, любов, там затишок
Притягують її до себе.
А чого вона тут? Чого так прикро?
На Душі, і на серці ком.
Та причина все у тому,
Що знайшла її любов.
Чи любов, чи то кохання?
Та все ноги самі йдуть
До вина, та до коханого
У далекій хутір той.
Там далеко по дорозі
Видно вже хати стоять.
Трохи ще залишилось дороги,
І в тепло до діток, спать.
Вийшла жінка на переїзд,
Та через думки свої
Потяг швидкий вона не почула,
І збив він тут її.
Думки зупинились. Життя закінчилось.
Лежить на рейках вона,
І вітер холодний гуляє по тілі,
Та тіло омиває вода дощова.
І от усе, так легко й просто
Життя молоде загубить.
А що тім дітям? Як далі їм жити?
Без мами й рідної Душі.
Адже добре як всі дома,
Де любов й тепло.
Де у сім'ї з дітьми їх мама,
Із татком живуть всі гуртом.