Мене вітер у полі питав,
Хто я з роду, й з якого я краю?
І за, що я землю свою,
Так люблю, що межі вже немає.
А я тихо йому розказала,
Про калину у білому цвіті.
І про те як я довго чекала,
Ту весну щоб кохання зустріти.
І як очі дитячі горіли,
Коли ноги у росах вмивала.
Потім осінь прийшла жовтолиста,
Й журавлів в небесах проводжала.
І лани ніби золотом вкриті,
Все на обрії синього неба,
Пахло хлібом в батьківському домі,
Щастя більшого навіть не треба.
І прозора, цілюща вода,
Там де гори торкаються неба.
Босоніж по знайомих стежках,
Я ітиму завжди до тебе.
Українська душа то народ,
І пісні, що дзвенять тихим щемом,
Мова рідна яку солов'ї,
Десь щебечуть високо у небі.
Я люблю свою землю святу!
І не кожен мене розуміє.
Але в грудях моїх тихо б'ється,
Українська частинка душі.
Цілу ніч вітер слухав мене,
І захоплено очі горіли,
І тихенько сказав він мені,
Що мелодія в серці бриніла.
Він сказав, що залишиться тут,
Щоб зустріти червону калину,
Вмити ноги в ранковій росі.
В його серці тепер- Україна...
НАДІЯ КИШЕНЯ 22.08.2016.
