|
Людина, яка дуже любила чай...
Прохолодного серпневого вечора, повертаючись з роботи, Олена вирішила пройтися парком. Їй ще зовсім не хотілося відпускати літо, яке, немов ото останні сонячні промінчики, чіплялося за верхівки зелених дерев і потихеньку зникало у бузково-сіруватих сутінках. Вона йшла повільною ходою, глибоко і спрагло вдихаючи теплий та вже злегка осінній аромат літа. Здавалося, чим сильніше його вдихнути, чим довше затримати в собі, тим повільніше літо крокуватиме назустріч злотавій порі.
Раптом Оленин ніс потягнув іще один любий її серцю аромат – аромат кави. В парку вже другий рік радувала перехожих своїми дивовижно-запашними напоями маленька кав’ярня-трамвайчик. Сонячна дівчина-бариста завжди підкупала своєю щирістю і теплою усмішкою, а сам заклад завжди навіював мрійливо-творчий настрій, то ж пройти повз майже було неможливо.
- Доброго вечора! – засяяла господарка кав’ярні до Олени. - Чого Ваша душа бажає?
- Доброго вечора! – посміхнулась у відповідь. – Сьогодні напевно горіхове лате з дрібочкою цинамону... «І частинку вже тліючого літа...» - додала подумки.
Олена взяла каву з собою і пішла парком, приглядаючи собі місце. Всі лавки були зайняті. Дівчина озирнулась навколо і її погляд впав на світловолосу жінку, яка огортала двома руками термокружку і замріяно дивилась, як вітер колихає листочки на деревах.
«Напевно каву п’є», - промайнуло в голові – «сяду поруч».
Жінка, біля якої сіла Олена, мала золотаве волосся, що грайливо виблискувало на сонячному промінні, яке пробивалося вниз крізь паркове листя дерев, сині, як небо, очі і м’яку добру посмішку.
- Теж каву любите? – запитала Олена надпиваючи своє горіхово-літнє лате.
- Чай, - промовила жінка, повертаючи усміхнений погляд до сусідки. – Я дуже люблю чай.
- Серйозно? А я думала чай п’ють холодними осінньо-зимовими вечорами з книжкою на колінах, але не влітку в парку, нехай і прохолодного вечора. Тим паче така кав’ярня поряд! – спонукала до розмови Олена.
- Ви, напевно, кавоманка, - всміхнулася жіночка. – А я - людина, яка дуже любить чай. Хочете розповім чому?
- Звісно хочу! – загорілась цікавістю Оленка.
- Літо чи зима, ранок чи вечір – мені байдуже, я готова випити чаю щохвилини. І не якогось там фруктового чи з травами, як зараз модно, а міцного чорного чаю, з характером, але водночас м’якого і наповненого сонцем.
- Ви так натхненно розповідаєте про чай! – перебила слухачка. – Я і не думала, що є такі люди, які так люблять цей напій. Але мене це захоплює! Продовжуйте, будь ласка!
Жіночка всміхнулася, ковтнула чаю і промовила:
- Найбільше я люблю кенійський чай... Знаєте чому? Бо в ньому завжди є сонце... Отак п’єш його кожного ранку і в серці завжди панує літо... А ще я люблю заварювати чай в термокружці і брати його з собою в парк. Оце сиджу собі, насолоджуюсь кенійським сонцем в чаї і чекаю свого чоловіка з роботи, він працює на годину довше, ніж я. І отак вже п’ятнадцять років... – замріяно посміхнулась вона. - А он і мій коханий! Гарного Вам вечора! І пийте чай! – і засяявши в посмішці, стискаючи в руках кружку свого улюбленого напою, жінка пішла назустріч своєму чоловікові...
А Олена того ж вечора принесла додому коробочку кенійського чаю, літо, яке відтоді жило в її чашці щоранку...
(25.08.2016)
ID:
685822
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.08.2016 23:20:52
© дата внесення змiн: 25.08.2016 23:30:42
автор: Олександра Кійко
Вкажіть причину вашої скарги
|
