Листи не шукали свого адресата.
Потяг все сходив з рейок.
І стежки лу'ками й степом стали.
І так зникало багато стежок.
А хтось чекав. Намолені образи
лили криваві сльози.
Бо хтось чекав...
І готовий був
Бігти босоніж по пекельній дорозі.
За жаром кіптявої вже лампадки
Материнські очі блукали.
Вона чекала, забута і змарена,
Тих, хто її не шукали.
