Милий, пробач. Я кохала тебе занадто.
Коханий, прости. Хоч не знаю, у чому винна.
Знаєш, сьогодні напевно якесь свято,
А я у сльозах, я немов іще зовсім дитина.
Я маю просити пробачення за випадковість,
За щире кохання, яке тобі вже не потрібне,
За те, що проник цілковито в мою свідомість,
І в серці живеш, такий оповитий сріблом.
Коханий! Ти вибач мене, я така раптова,
З’являюсь невчасно і недоречно зникаю.
Пробач. Не сказала тобі я останнє слово,
Можливо, на краще. Це сумніви. Навіть не знаю.
Я маю просити пробачення за присутність,
Таку непотрібну, наче улітку сніг.
Прости мене, милий. Прикрашу твою відсутність
Наявністю іншого, різними справами, сміхом.
Щовечора сльози. Немов іще зовсім дитина.
Знаєш, сьогодні напевно якесь свято…
Коханий, прости. Хоч не знаю, у чому винна,
Милий, пробач. Я любила тебе. Занадто.
