Губи червоні, волосся чорняве.
Легкі, мов пір’ячко, твóї слова.
Голос твій, вітру мов шепіт весняний.
Дивишся вдаль, мов вельможна сова.
Теплі обійми і посмішка ніжна.
Радість у серці, кохання в душі.
Тільки від тебе лиш тиша одвічна,
Очі, що ти відвернула мершій.
Ти – моє щастя, лебідка біленька,
Що поміж пагонів вербних пливе.
Тільки хто я? Я не тямлю, рідненька.
Може, я човен, що річка несе?
Голос твій, вітру мов сильний порив.
Мудра, тендітна, вечірня сова.
Може, я сердечко Ваше скорив?
Може, любові до мене нема?
