|
Так буває, ідеш собі ввечері чужим райончиком міста,
проходиш дворами, між багатоквартирних будинків,
щоб скоротити шлях,а біля одного з під"їздів , на лавці,
сидить якась компанія в спортивних костюмах.
Ти помічаєш, що вони помічають тебе
і одразу, щоб не видати свого хвилювання,
набираєш повні груди повітря,розводиш ширше плечі і швидко,
як ковбой з вестерну, крокуєш розкидаючи ноги,
вдаючи, що нікого не бачиш.
Коли проходиш повз, хтось зі зграї вигукує:"Нема сігарєти?!".
Ти повертаєш до них своє, перекошене вдаваною агресією,
з випученими, злими очима обличчя
і на одному подиху,стримуючи тремтіння в голосі,
відповідаєш :"Не курю!".
Після чого швидко продовжуєш йти, відчуваючи спиною погляди. Відійшовши на безпечну відстань думаєш:
" Блііін, ну що за люди...Ось так без причини вчепляться, можуть пограбувати, побити чи навіть вбити...".
В цей же час, хтось з компанії під під"їздом скаже:
"Блііін, ну що за люди? Народ, ви бачили цю бандитську пику? А очі, як у маньяка! Ходить попри будинки, хоче когось пограбувати, побити чи навіть вбити...
Добре, що ми його попалили,може більше тут не ходитиме..."
А старенька бабця, яка бачила ситуацію з балкона, чи то до себе,чи до людей, чи до Всевишнього, прошепотіла :
"Боже,Боже...Дітки мої,чи доживу я до того часу,коли в нашій державі, люди перестануть боятися один одного, перестануть сприймати доброту за слабкість, агресивність за силу, а наглість за щастя..."
ID:
690874
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.09.2016 11:32:43
© дата внесення змiн: 26.09.2016 21:36:07
автор: Genyk Lys
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую 
