Думок липуче павутиння
Зв’язало сили, волю, час
І сором’язливе уміння,
І скромну мрію про Парнас.
Знімаю сумнів п’ятірнею,
Здираю з голови, лиця…
Чи може попрощатись з нею,
Навіщо їй пусте життя?
То ж в дикі нетрі глухомані
Я шлю поезію свою,
Як у заслання відправляли,
Як посилали на війну.
Так краще, ніж видань приколи,
Коли за гроші зроблять все.
Щасливої тобі дороги!
А слушний час колись прийде.
