Спрагло ковтаєш чи то дим чи отруту,
В надії дістатись чи то дна чи кінця.
Твоє прагнення знову бути почутим –
Пролітає повз вуха старого творця.
Ти відчуваєш і можеш навіть почути,
Тихий шелест нових слів у співі віршів.
Та в повітрі стоїть терпкий запах цикути –
Котрий вже не змиють навіть сотні дощів.
І надія мов відблиск на темнім екрані,
Час здається не має початку й кінця.
Перше слово знову загубилось в Корані –
Мов таємниця твого старого Отця.
Хочеш мати право на вибір чи втечу
І піти та загубитись на мапі лісів.
Та згадаєш голос пророка Предтечі –
В божевільнім галасі чи то днів чи то слів
Мов на березі риба, ковтаєш повітря –
Задихаючись пишеш ти свої слова.
Час стікає, краплинами… Падає з вістря
І веде далі – Долі паралельна крива.
