я малюю тебе сфумато
у розкиданих полем
квітах.
Я співаю тебе на легато,
оросивши свій голос
вітром.
Ця планета оберт за
обертом
наближається до мети:
все скінчиться, погасне
обрій
на століття і навіки.
І погаснуть усі світила
і розчиняться у пітьмі.
Ця безодня така
фальшива,
коли в серці пануєш ти.
Цій планеті відведено
обертів
як пилинок на черствій
душі.
Тільки хто-зна, можливо,
спомином,
може, подихом у пітьмі
розітліється іній
вроджений
і освятиться та душа.
Пил розсіється. Відлік
обертів
завершився. Навкруг
пітьма.
Хто кохав, хто ридав у
відчаї,
хто платив за свої гріхи -
в час розплати ніхто не
вічний,
в час розплати ми рівні
всі.
Чи любив, чи страждав,
чи зрадив -
все, що встиг, уже при
тобі.
Не простив чи прокляв,
ненавидів -
з цим лишишся вже
навіки.
Знаєш, важко щерблені
обрії
рахувати на власні дні.
Час іде, особливо з
огляду,
якщо з часом минеш і ти.
Я не знаю свій час
розплати,
як спокути даремний гріх.
Я малюю тебе сфумато,
зостаюсь хоч у віршах
своїх.
