Я стрів тебе, коли смеркало.
В осінніх сутінках блукали дві
чи то загублені, чи втомлені душі.
Вдвох поодинці завернули вправо,
та в пошуках весни їм сил не вистачало.
Ми йдемо поруч. Ніби разом ми.
Та кожен проживає свою долю.
Думки завмерли, почуттям даю́чи волю.
Серця забились в унісон. Невже могли
ми розминутись то́ді раз і назавжди?
Любов чи пристрасть? Розповість то час.
А поки що я вдячний богу чи богам,
що дали змогу разом бути нам.
Я божеволію, і подумки вмираю я щораз:
Ти тільки уяви - могло ж не бути НАС.