«Світанкове соло»
лірика
Олександр Печора
Полтавський літератор
Полтава - 2015
Одна із поетичних збірок Олександра Печори називається «Світанкове соло». Коли читав вірші з неї, не раз ловив себе на думці, що поет словом наче пензлем пише яскраві зорові образи. Зразу ж згадав, що Олександр Андрійович за фахом художник (закінчив Миргородський керамічний технікум). Йому не раз доводилось займатись найрізноманітнішою творчою діяльністю, задіювати різні свої таланти – мистецькі, міжособистісні, організаторські – бути упорядником, художньо-технічним редактором, дизайнером багатьох художніх книг та збірників. Крім цього, він постійно працював і як фотохудожник. Світлини Олександра Печори поміщені в книгах, газетах. Його фотодобірки, як і літературні доробки, використовуються в багатьох учбових закладах, в музеї Василя Симоненка, експонувались на виставках. Йому доводилось бути навіть відеооператором. От звідки, мабуть, в його поезії стільки візуального наповнення.
Прикладів поєднання, синтезу в одній особистості таланту літературного з талантом живописця є чимало. Саме таким ми знаємо Тараса Шевченка, котрий зумів відкрити нові обрії як в поезії, так і в образотворчому мистецтві. На пам’ять приходять також іще Волошин, Лєрмонтов, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі. Свого часу саме Леонардо стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство».
Серед сучасних поетів-художників згадуються ще Анатолій Кичинський, Валентина Давиденко і, звичайно ж, Лесь Подерв'я́нський.
Та повернемося до збірки «Світанкове соло». Знайомство з нею нагадало, що поезія і живопис дуже схожі в намаганні гармонійно відобразити життя таким, яким воно є. Саме органічне з'єднання різних мистецтв в художнє ціле створює нову якість художнього явища, що не зводиться до простої суми складових його компонентів. Твори живописної поезії (чи поетичного живопису) несуть добро, красу і просвітлення, а людина може відразу познайомитися з двома видами мистецтва і, можливо, стати їх шанувальником.
Олександр Печора сам відчуває потребу синтезу в своїй творчості двох понять художник і поет:
Духовності і творчості основа –
безмежна віра, світло й доброта.
З прадавнини поет – художник слова,
людина вільна, щедра і проста.
…………………..
Зуміє той кохатися у слові,
хто вміє закохатися в житті.
Поети – то художники любові,
тому і не зникають в забутті.
«Художники любові»(стор. 118)
Вже лише назви віршів з поетичної збірки «Світанкове соло» звучать як назви художніх картин: «Краєвиди(23), «Село під горою»(7), «Ота стежина»(6), «Покинута хата»(27), «Біля криниці журавлі»(29), «Квітневий етюд»(41), «Столичний осінній етюд»(91), «Травнева заметіль»(42), «Яблунева віхола у саду»(51), «Осіння гама у багатті кольорів»(78), «Притулилась калина до хати»(с.68), «Знов і знов квітує сад»(с.182) і т. п.
Навіть розділи в збірці художницькі. Їх два:
1.Подовження миті – з пейзажною та філософською лірикою ( з 6 по 116 сторінку)
(Відомо, що пейзаж часто надихає людину на філософічні роздуми, тож таке жанрове поєднання цілком органічне).
2.Художники любові – в ньому представлено лірику кохання (сторінки 118-193).
Численні поезії Олександра Печори з перших слів апелюють до зорової пам’яті читача:
Оця приречена краса
на тлі осінньої блакиті –
дощем умитий, вітром битий,
каштан дочасно воскреса.
Зчорніле втомлене гілля,
не спочиваючи від літа,
враз почало бруньками мліти,
вже й зелен-листячком стріля.
«Оця приречена краса»(96)
Завдяки синтезу оповіді, віршованого викладу, яскравих живописних образів, композиційної довершеності зображуваного – поетична творчість Олександра Печори сприймається, як щось надзвичайно живописне.
Звичайно, саме в пейзажах поетичні художні образи асоціюються з графічними чи малярськими творами.
Ось такий вечірній пейзаж:
У надвечір’ї тихім горді
тулились верби до води,
коли у зорянім ескорті
явився місяць-молодик.
«Дарунок долі»(143)
Про милу серцю Лубенську околицю:
О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.
«Приліг в квітучих чебрецях»(76)
Сільський пейзаж:
У зажурі над ставочком
посхилялись верби.
Ген рясніють бур'яночки,
видно ферми ребра.
Край городів пахне гречка,
соняхи квітують.
А вже й вечір недалечко.
Що ж бо він готує?
«За грядками за ставочком» (с.107)
Міський пейзаж-ескіз:
Виростають споруди помпезні.
Тротуарами – "тачки" крутезні.
На Хрещатику – крапельки раю.
А під ЦУМом жербак помирає.
Бізнесмени, міняли, путани.
Барабанять, танцюють каштани...
«Столичний осінній етюд»(91)
Похмурий дещо містичний пейзаж:
Мов дідугани, сиві явори
над шляхом кладовищенським застигли.
Голодна тічка з буйним вітром скиглить.
І дощ пере.
І густо кучерявиться спориш.
Посеред двору погріб бовваніє.
На залишках воріт – підкова мріє
І дріж бере.
«Мов дідугани сиві явори»(49)
Поет вносить у поезію найтонше, багатофункціональне, мистецьки значуще відчуття світла, кольору, простору, повне істинно кінематографічного смислу поєднання барв, звуку і відстані.
Милуєшся цими пейзажами і не можеш не думати про те, яка велика схожість існує між Поезією та Живописом, яка велика гармонія їх поєднує. Ну хіба не картина уявляється, коли читаєш ці рядки:
Осіння гама у багатті кольорів.
І сонце котиться по голубій тарелі.
Сільський пейзаж.
Ген – кілька припнутих корів.
Не череда…
Але які тут акварелі!
«Осіння гама у багатті кольорів»(78)
Ти наче дивишся на пейзаж очима художника. Вдало підібрані слова і вербальні образи включають в мозку образи візуальні:
Яблунева віхола у саду –
пелюстки рожевії у меду.
Гомонять під стріхою ластівки,
крилами черкаючи об шибки.
«Яблунева віхола у саду»(51)
Навіть в архітектурному пейзажі відчувається яскрава живописність поезії:
Свіжі трави жують корови,
ремиґаючи без журби.
Забігайлівки і хороми
понад трасою, мов гриби.
Краєвиди(23)
В художньо-поетичній палітрі Печори окрім пейзажного є й другі жанри:
Наприклад, портрет:
Радісні світлини на стіні.
Чорно-білі, та нетлінно квітнуть.
Досі усміхається мені
дівчина з минулого століття.
Й хлопець гарний.
Вусики – пушок…
Справжній хіпі.
Бравий погляд лиса…
А тепер
в люстерко гляну – шок!
Краще б сивий,
а то зовсім лисий.
«Два портрети»(175)
Смаглявка гарна, карий блиск очей,
духмяне прядиво чорнявого волосся!..
«Опікун»(127)
В твоїх очах – негасний біль, бездонний сум.
Та я побачив у тобі таку красу!
Таку незвідану зачаєну глибінь…
«А ти й для себе поживи»(148)
Часто поет використовує такий прийом –змальовує візуальний образ, споглядання якого викликають роздуми чи спогади. Або перед початком розповіді чи розгортання сюжету відштовхується від картинки, зображеної одним-двома рядками.
Наприклад, як в цих побутово-драматичних замальовках:
Хвилююча безрадісна краса:
під крилами горіха – біла хата.
А мати край віконечка згаса:
несила й по долівці вже ступати.
«ПТАХА-МАТИ» (39)
Або ще:
Притулилась калина до хати,
колихає розлоге гілля.
Край віконця зажурена мати
шепче зболено рідне ім’я.
«Притулилась калина до хати»(с.68)
Цей прийом, зокрема, використовується в віршах другої частини збірки – Художники любові, де менше суто пейзажної лірики.
-------------------
Олександр Андрійович дружить не лише з музами поезії і живопису. До нього небайдужа ще й покровителька музики. Чимало віршів в збірці «Світанкове соло» пов’язані з музикою – вони або були створені на мелодії, або чітко ритмізовані, мелодійні, яскраво пісенні, вірші автора композитори поклали на музику. Деякі з цих пісень записано на диски, вони виконуються аматорами та майстрами сцени.
А якщо в текстах цих пісень присутній явно виражений пейзажний мотив, хіба такий твір не можна назвати синтезом трьох мистецтв.
Щедро туман на скроні осіда.
Є ще тепло і спеки вже немає.
Бавиться сонцем осінь золота,
а ностальгія в юність повертає.
Калина вже морози вигляда,
намистом пурпуровим наречіє.
А сивий сонях спомини горта,
в задумі зустрічає надвечір’я.
«ОСІНЬ ЗОЛОТА»(80)
Або ще один пісенний текст:
Над річкою схилилася верба,
де ми облюбували човен мрії.
Давно тут поселилася журба.
Ім’я твоє в душі моїй зоріє.
Грайливо срібна річечка тече.
Стрічалися отут, неначе вчора,
та як же нині серденько пече!
Прикутий до верби старої човен.
«НА БЕРЕЗІ РОЗРАДИ»( с.177)
Наведу приклад ще одного вірша-пісні. (Класик французької поезії Поль Верлен з його «пейзажами душі» відпочиває!)
А на порозі вже мене чатує осінь,
і поселилася на скронях заметіль.
На струнах вітру за весною дощ голосить,
але любов не повертається відтіль.
«Любов колишня»(166)
-----------------------------------------
Хочу побажати Олександру Андрійовичу довгої творчої золотої осені. І надалі малювати словом, співати віршем, синтезувати різні види творчої діяльності собі в задоволення, людям на радість. Завершую словами вірша зі збірки «Світанкове соло»:
Хоч вже й минуло тепле літо,
та осінь – справді золота!
Любов’ю серденько зігріте,
коли душа ще молода.
«Дарунок долі»(143)
-------------------------
11.11.2016
Давно не відвідувала сайт. Повернулась і прикипіла очима до Вашого допису. Печора - Майстер своєї справи, Ви ж зібрали всі родзинки з його літературного шедевру.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З поверненням! Раді Вас бачити! Приємно, що не забуваєте!
Думав, що мої почуття захоплення, шанобливості, поваги перед двома чудовими і талановитими авторами досягли вершини, але, після прочитання ТАКОЇ чудової рецензії, вони стрімко полетіли вгору, можна навіть сказати до закоханності! Це навіть не рецензія, а наукова праця, яка різнобічно характеризує не тільки того, про кого пишуть, а навіть більше того, хто пише! Браво!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, Сергій Анатольєвич! Втішили і окрилили! Після таких слів будемо старатися відповідати встановленій оцінці. Без таких тонких і доброзичливих колег по творчим вправам не було б спрямованості нашої до подальшого вдоско налення!
Дякуємо! Зі Святами Вас!
Прочитала Вашу статтю, Вікторе, і посміхнулась мимоволі, невже я можу так вільно спілкуватися, хай і письмово, з такими талановитими людьми, як Ви, як Олександр Печора?! Горда з того, що Ви мій земляк по Чернігівщині, а він по Полтавщині, де я живу зараз.
Стаття пречудова, багато за своє життя доводилося читати оглядових літературних статтей навіть на класику, але...
Хай доля дарує і Вам, і Олександру здоров'я, нові літературні знахідки, довгі роки життя у мирній Україні, вірними синами якої ви і є.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шанована пані Ганно, землячко і по Полтавщині, і по Чернігівщині! Знали б Ви, як приємно читати такі коментарі. Дяка прогресу, який винайшов Інтернет, за можливість людям близьким за духом комунікувати одне з одним. Вам також щирі побажання доброго самочуття, гарного настрою, натхнення в творчості!
прекрасна збірка, прекрасна поезія, прекрасний автор і рецензія - прекрасна - без перебільшень, прекрасний наш пане Вікторе Ох...
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж покраснів від приємності! Дякую, пані Валентино!
Пейзаж і стан душі (поезія) легко розчиняються один в одному, що відчуваються як два прояви одного і того ж початку. Не міг не звернути увагу на словесну кольористику віршів енергійного, гучноголосого Пана Олександра.
Поезія-живопис в слові,живопис-це поезія в полотнах.В поезії усі,набуті колись знання і таланти,знаходять своє відображення.Ви дуже гарно висвітлили поетичний труд Олександра Печори,його глибину душі і таланту.Дякую Вам за статтю.Усім успіхів:І Вам і Печорі.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Людмило! Душа і всі речі навкруг мають одну матеріальну природу. Поезія і інші види мистецтва якраз і дозволяє повернути ці моменти єдності, коли людина і світ знову відчувають знаходять один одного.
О, Сергій Анатольєвич! Втішили і окрилили! Після таких слів будемо старатися відповідати встановленій оцінці. Без таких тонких і доброзичливих колег по творчим вправам не було б спрямованості нашої до подальшого вдоско налення!
- без перебільшень, прекрасний наш пане Вікторе Ох...
