"Радуга" втрачає свої фарби. І навіть не мому, що монотипії А.Томульця вкра невиразні, я й тексти цього подвійного зшитку мало чим порадують читача. Подолавши фоліант у 228 сторінок, затримаюся лише на ретроспекції Риталія Заславського, нажаль вже покійного. Бо саме його нотатки про життя письменників (так званих "живих класиків") української літератури доби соціалізму беруть душу в утиск. Совість страждає, а рука гортає листки. Злодіяння, двуликість, жадоба слави й острахи - ось той внутрішній рушій деяких стовпів УКР-СОЦ-ЛІТУ...
Раджу всім, хто не стидається чесної історії, перечитати цю річ.
Зовсім розчарували поетичні добірки названих чисел. Ані вірші шанованого мною Василя Дробота, ані потуги знаного по раніших його книжечках Івана Волосюка не збагачують мене, не надихають. А хотілося...
А, може, я й сам вже не той читач... Хто зна...
