Ми на іспит прийшли написати ці клятії тести,
І десь сорок хвилин прочекали у дикім страху.
В авдиторії десь +17, не дуже то й весело.
Я не знаю, як всі, але впевнена, що не засну.
Це ж екзамен? Та ні. Ми приїхали на ЗНО.
І то добре, що в дверях не був цей металошукач.
Телефони відклали, й кишені в замок, ого-го…
Ось така у нас лексика. Happy, що прям very much.
Ми щасливі. Звичайно! Питань у нас аж 26.
Так цікаво. Чи може, нас бонус раптово врятує?
Вам дано пів години. Це мало? Та ну, не смішіть.
Викладач в коридорі. Та все одно нас усіх чує.
Розсадив, щоби відстань була поміж нами два метри.
Ми ж хотіли поближче, аби лиш зігрітись хоч як!
Десять шуб і штанів. І підштанники. Мамині гетри.
Готувались, авжеж. Батарея не гріє ніяк.
А у нас був ліміт. Три питання задать може кожен,
Ну а далі – вже все. Ось така незвичайна когніція.
Так тут скрізь іноземна! І навіть словник вже не можна.
Саме з цього моменту стартує в нас шоу інтуїція.
Але все таки балів достатньо, і це врятувало,
Взагалі таку пару не так уж і легко провести.
Дуже добре, що ми таки вчили, і щось таки знали,
Бо на іспит прийшли й написали ті клятії тести.
