На віях зачепилися сніжинки
І небо тихо паморозь плете.
А під ходою краються крижинки,
Іде зима, собою шлях мете.
То так іде снігами Королева!
У візерунках мружиться земля.
Як білопінно височать дерева,
Як білосніжно стеляться поля!
У цій красі, неначе заблудили...
Не віднайти мені слідів отих,
Що ми з тобою щастям находили,
Де навіть світ обіймами притих.
Візьми сніжинку ніжно на долоню,
Вона здолала версти в сніговій.
З моїх зітхань сльозу несла солону,
Ти милостиво подихом зігрій.
Мереживо зіллється у краплину
І сповниться з невимовлених слів…
Ти ж не сказав, що щастя вполовину -
Це просто ніч...без наших диво снів...
Диптих картинки бачу. Іноді краще заблудити, ніж заблукати і з цього напевне й починається друга частина вірша?
Надіюсь побачити це у Вашій книзі, за яку наперед дуже дякую.
отака колючка, так. Бо в українській мові є і таке слово і воно, як для мене, влучніше тут. Я хотіла, щоб, твір сподобався, але ж...Вибач, але якось так, Ігоре. Зі святою вечерею, Христос рождається!
і з цього напевне й починається друга частина вірша?
Браво, сонечко! 
