Хоч в краях кочівного ми листя
З нами в танці невидний вогонь,
Ми - галузочки легкозаймисті,
Освітити б світи до основ.
Заплітаються пальці в закляття,
Кожен дотик - легенький розряд,
Близькість тіла у літньому платті,
Тільки жінка завершить обряд.
Гасне світло. Спалахують зорі.
Небо гладить розливи трави.
Ліс - зелений прародич соборів.
В його казку вчаровані ми.
На цьому острівці у міжсвітті
Один в одному бачимо те,
Що ми - дві сторони того ж міту,
Будівничі зіркових систем.
Ми - єдиного тексту фрагменти
І окремо даремно читать,
Це про нас найдавніші легенди,
Чари в пам`ять вдихають життя.
Тож танцюймо, зростає наш замок
Від підвалин і стін аж до веж,
Це вогонь ми творіння згадали,
Пентаграми веселих пожеж.
Ось небесний нахилиться келих,
Перехлине над вінця могуть,
Коли ми повернемось на землю,
Ми - вогонь, ми - вогонь, не забудь
