Надламана гілка кропить соками трави,
Ніби відплакує свòю останню осінь.
Спілі ранети із віт до землі роками,
Діти дорослі - просивінь* у волоссі.
Листям із яблунь додолу літа останні,
Миті щасливі в вирій за журавлями,
Зустріч - прощання. Для когось це тільки грані,
Сльози пекучі в серці дощем -туманом.
Квіти весняні - то знову надія й віра,
Лепет дитячий - музикою у серці,
Гнів і прощення знають тепер вже міру,
Легше сприймати факт, що усі ми смертні.
Тріснута гілка у трави стікає соком,
Хтось вже на захід, хтось тільки ще на сході.
Може цей подих зіллється з останнім кроком,
Або, супрòти, наступне життя народить.
Тільки ніщо вже не буде, як було досі,
Доля секунди вирішить все для тебе.
Гілка засохла. Була то остання осінь...
Долі усім нам давно написало небо.
Просивінь*-сивина.
11/02/2017
Н.Хаммоуда
Тільки ніщо вже не буде, як було досі,
Доля секунди вирішить все для тебе.
Гілка засохла. Була то остання осінь...
Долі усім нам давно написало небо.
Важко не погодитись із цими словами. Гарно.
