Хто б не був: співак, а чи актор, лікар, викладач, поет, конструктор,
Кожному талан Всевишній Бог вдарував з народженням у руки.
Він його носив поміж людей, віддавав їм радість, ум, здоров'я,
І нічого не просив взамін, тільки жити, щоб творити нòве.
Але люди, користали дар, як з криниці воду в літню днину,
І без особливих слів подяк знов просили помочі в людини.
Милувались голосом дзвінким; запускали в небеса ракети;
Лікувались; вчились; і жили віршами "одного із...." поетів.
І ось раптом той талан помер. Відійшов далеко в піднебесся,
Тут і втямив люд, що відтепèр щось велике відійшло від серця.
І згадали всі, який то був добрий лікар, чи музика справний,
Або те, що першим у житті він їм розповів про океани,
Чи колись вернув їх до життя і не взяв за те ані копійки,
(Бо не звик він брати хабара, він талан не продавав вовіки.)
І почали славу возносить: Яка мудра то була людина!
А йому ще б жити і творить! Рано так прийшла його година!
Ой, які то гарні ті пісні; чи: який то був хірург від Бога;
Але вже не має вороття. Бо за обрій йде його дорога.
Вже тепер не треба каяття ні похвал. Усе давно віджито.
Визнавати треба за життя. Після смерті тільки лиш молитись!
Н.Хаммоуда.
"Визнавати треба за життя." Всі знають це, але чомусь...
не можуть... (чи не хочуть!) сказати добре слово вчасно... На жаль... Мудро, Наталю, про актуальне на всі часи...
Так часто буває...Вибачте:часом геніальність сприймають за ненормальність.А все від нещирості душі і нездатності усе вчасно побачити. Дуже важливу тему зачепили,Наталю.Дякую Вам.
Всі знають це, але чомусь... 
