Натхнення немає вже навіть на вірш.
Фонеми, морфеми, лексеми, семеми…
Це синтаксис, крихітко. Краще, не гірш.
А речення зовсім не частка грамеми.
У словосполученні різні зв’язки,
Та в мене з тобою, мабуть, керування,
Хоча популярне тепер прилягання,
Узгодження нині створило пастки.
Але відокремить бажаю себе
І залишити, скажімо, в розлуці.
Той, хто підрядний, тебе віднайде
В уяві твоїх синтаксичних конструкцій.
А я все сиджу і пишу оці вправи,
Підкреслити слово кожнісіньке треба.
Двочленне, складне, другорядне до неба.
Завдання останнє завершую. Браво!
Ти присудок мій односкладного речення,
Безособовий в думках моїх мрій.
Одним і єдиним побути зумій,
Бо я синтаксично, як бачиш, приречена.
А незабаром він стане сурядним.
Життя проживаю складне дієслівне.
Та що би не сталось, як бачиш, нарядна.
Ця сесія стала вже горем весіннім.
Аналітична не дуже складна,
Складена. Хай вона буде такою,
Частиною судження дуже простою,
Бо СУЛМ у крові лиш одна.
Жде мене тридцять ще вправ від руки.
Очки закрились і спатоньки хочу!
Сни градаційні, котлети з муки…
Вибачте, я вже навчатись не хочу.
Це не пояснювальний компонент,
Розчленувати який неможливо.
Присубстантивне життя є тужливим.
Подалі купіть мені абонемент!
Добре, хоч залік у нас, а не іспит,
Який я залишу назавжди в розлуці,
І віднайду вже нарешті той віскі
В уяві моїх синтаксичних конструкцій.
"хочу-не хочу" зримувала спеціально.
і якщо вже кидаєте якісь посилання, то нехай там буде потрібна інформація, а не фраза "сайт знаходиться в розробці" та реклама на весь екран, яку неможливо закрити.
