А, як болить в душі ота розлука,
Що відібрала у дітей святе.
Бо кожен день, то справді нова мука,
В душі дитячій полум’ям цвіте.
Когось чомусь не вистачає в хаті,
Здається, що постукають в вікно.
Вони ж були усе життя завзяті,
Пішли у вічність, - скінчилось кіно.
Усе дитині, так було роками,
Самі голодні, а ось це малим…
Не стало тата, вже немає мами,
Та кожен з них дитині є святим.
Лишили все і відійшли у вічність,
Болить постійно у дітей душа.
Чому життя, чому його величність,
Забрали рідне, навіть без гроша?
Все розумію…Час не повернути,
Лиш певно там зустріну я батьків…
Важко без них, не можу їх забути,
Біль передати не хватає слів.
Чому в житті така несправедливість,
Чи може справедливість навпаки?
Якщо є вічність, то це Божа милість,
Щоб старості не бачили роки.
