Ти нахилився над екраном, пізнаєш знайомі букви,
складаєш їх у давно знанні слова, виписуєш на екран
правдиві і придумані думки, і зовсім не помічаєш,
друже, що ти вже у казці , і вона придумана не тобою.
Відчуваєш?... легкий подих вітерцю на потилиці.
-Не огля-да-йся, ....-шепоче хтось біля вуха.
- Це я, твоя замріяна фея, я здійснюю всі твої потаємні
бажання-,..знову, непоспішаючи протягує слова, майже
пошепки.
А тепле подування вітерцю, ніби навмисне зачіплюється за
кожну волосинку, гойдається на ній, і лоскоче.
-Я торкнуся до твого плеча.
І ти ледь помітно стрепенувся, коли до атласу твоєї шкіри
доторкнулись мої гострі колінця, і тендітні ручки.
- Я знаю... твою... мрію, мій любчику,- цей проникливий голос
пестив не вуха, а ніби гладив саме серце, не даючи йому геть
розгубитись.
-Так, я хочу тебе,- і ти закривав томно очі, а я ... цілувала твої
плечі, дихала теплим, збитим з ритму подихом, лоскотала
шовком повік , ніжно, ледь-ледь торкалася тебе
пальцями, між нас не ставало відстані, і два гарячих тіла
зплітались від шаленої, непоборної пристрасті .
І з речень випадали слова, а слова ставали первісними
звуками , і все було непридумано казково.
Важко сказати, до якого жанру ... Але це не важливо ... З точки зору граматики - вишукано.
Сюжетна лінія - залізна. От затверділі соски дещо засмутили. Така банальність ...
олена гай відповів на коментар брама, 19.09.2017 - 23:46
Це щось із прози,не поміняла при загрузці.
І банальність спробувала прибрати.
Все інше - вийшло само собою
...цікава фонтазія, Оленко! А ось останній Ваш вірш чомусь не відкривається... Пришліть в чаті, якщо Ваша ласка! 
