90ДнівЛіта. Письменники, з якими хочу подружитися…)
Письменники, з якими хочу подружитися…
...де ви, письменники, з якими я хочу подружитися?
Думала довго - цілісінький день: поки купувала огірки на базарі, поки бродила з дитям рядами супермаркета, навіть коли виявила, як живописно полиняв мій улюблений сарафан, хоч і прала його - Принца Голубих Кровєй мейд ін Бангладеш- у холодній воді... "...Пропало літо ! - думалося, - в чому я тепер зможу подружитися з Письменниками, якщо випаде нагода?..."
І справа не в тому, що таких письменників немає, справа в тому, що їх просто хоч греблю гати, а я - одна однісінька... розгублена... Ще й в полинялому сарафані)
" На вокзал!" - скомандував у моїй голові один з тих ірраціональних голосів, дослухатися до яких забороняє в кращому випадку здоровий глузд і найкраща подруга, в гіршому - психіатр місцевої поліклініки... Чому саме вокзал?
Вам ніколи не здавалося, що вокзал - то трохи містичне місце, привабливе і моторошне водночас, де ніколи не припиняється рух, де на перетині тисяч колій, як на перетинах ліній долонь, можна раптом прочитати відповіді навіть на риторичні запитання?...) ..ну... чи в крайньому випадку (на стіні) - розклад руху потягів на три місяці вперед. Що також непогано)
...Прокинулася у вагоні. У "купе". Купе порожнє, дверцята зачинені. Як опинилася і якого чорта я тут роблю, пригадати не встигла. Дверцята відчинилися і в купе зайшла жіночка. Така собі звичайна жіночка років сорока. Втім, сукня у неї була дещо дивна - біла, мереживна... " ...певно, знову якийсь фестиваль у Львові..." подумалося.
- Добрий вечір - чемно кажу жіночці. та кинула не мене гострий погляд темних, як вишні на дні бокалу, очей, знітилася, ухопила міцно свою парасольку і забилася в куток.
Дивно це все... Вагон гойдається... За вікном дощ. Не люблю знайомитися в потягах - страх як!- але навіщось кажу зіщуленій в кутку жіночці "...пробачте, а яка щойно була станція? Мене, до речі Надія звати, а як можна звертатися до Вас?..."
-I'm Nobody! Who are you?
Are you — Nobody—too?
Then there's a pair of us!
Don't tell! They'd banish us—you know!
-відповідає жіночка і я розумію: халепа! Моєї англійської вочевидь замало...
Раптом знову відчиняються двері купе і заходить чоловік. Він пахне дуже приємно - бульйоном і я раптом помічаю, що на голові в нього щось на кшталт лаврового віночка... Господи помилуй, що за вечір дивацтв?-
- Добрий вечір - чемно звертаюсь і до нього. Очі в нього сумні, обличчя давно не голене, здається, запах лаврового супу - то найжиттєрадісніший елемент його особи.
-Tranquillas etiam naufragus horret aquas ... каже чоловік і нервово замотує на собі щільніше край тоги чи чогось схожого на давно не пране простирадло...
- Пробачте, я не зовсім розумію...
- Шановний пан повідомив нас, що хто зазнав кораблетрощі, тихої води страшиться. Це латина, пані) ...Чи пані не знає -о котрій потяг прибуває до Відня? - чую раптом приємний голос четвертого пасажира у цьому купе, який щойно зайшов. Він невисокий, в старомодному костюмі, руді вуса, голубі очі." Леле,хоч хтось говорить солов'їною!" - тьохкає моє серце
Раптом двері відчиняються знову - у купе заглядає провідник - волосся його старанно зачесане назад, очі вирячені і лупаті. Він суворо оглядає нашу чудернацьку компанію: карооку жіночку в білому, яка - Nobody, суворого чоловіка з ароматом приправ і у простирадлі, пана в костюмі і мене... Лишенько! - я у поплямленому, полинялому сарафані!
Провідник бурмоче якусь химерну пісеньку - "...Елизавета играла с огнём...Елизавета играла с огнем...пускала огонь по спине..." А потім як гаркне " ...Ваші квиточки, Гаспада!"
...і тут я розумію,що квиточка нема. Нема квиточка!!! Квиточка -нема!!!
Коли мене виштовхнули з вагону потяга, що мчав на шаленій швидкості у темряві невідомо куди - хоч я вперто чеплялася то за стоп-кран, то за східці, то за ноги провідника у лакових штиблетах - потяг рухався по химерному вузькому металевому мосту...
Плюсь! - сказала я. І прокинулась.
Синя літня ніч заглядає у вікно... " Як жаль... Як жаль, що я не прихопила свій смартфон у той дивний потяг... Мені не те, що подружитися, а навіть сфоткатися на вдалося з Емілі Дікінсон,
Публієм Овідієм Назоном, Іваном Яковичем Франком та Хармсом Даниїлом, що підробляв тієї ночі провідником...
А нічогеньке могло бути селфі...)
В сусідньому купе, там був я теж!
(Віз дивні сарафани з Бангладеш)))
Назон...чи повіриш?..якраз зараз читаю "Останній світ" Рансмайра, що мені його добра читачка прислала, разом з їжею)
Мені легше, бо принаймні з деякими з моїх улюбленних письменниць я, хоча б теоретично, маю вірогідність колись-таки сфоткатися, а можливо і зайнятися сексом)
