не заводь балачок: я не вірю словам.
знаю ціну й вагу, і плачу, та не плачу.
всієї любови у цілому світі не вистачить,
– отже я сам
як-небудь розв'яжу свою задачу.
а ти будь слухняна і найслухняніша. скажеш, дурний?
не кажи, бо подумаю знов: "це одна, для кого співати"
так я іноді думаю, й співаю тоді їй одній
сум розбитого серця, та ще пустку холодної хати,
та придумаю ще. люди кажуть, то найбільша диявольська втіха
– чи не віриш? я бачив, бо тоді відвертається бог,
і на голову сиплються вже не троянди, а справжні лиха,
і потопи, й пожежі, ще й айзберги; тоді світ тобі – темний льох.
що ж? і тоді, коли вже нічого нема
ні любити, ні втратити, і нема вже чого сказати,
лиш сидиш та міркуєш: коли музи мовчать,
хай промовляють гармати;
або так: пропадай все на світі, хай буде жах та пітьма.
не дивись так сердито, а докірливо так не мовчи:
горя й смутку у цілому світі не стане,
щоб тебе звеселити, коли, на роботу йдучи,
здибаєш десь на узбіччі щось таке, як от я, нездиханне.
але я не щеня, розумієш? – і взагалі не собака.
нащо мені, ти подумай сама, ця спасенна любов?
ось піду та когось пограбую: буде сяка та ніяка,
та хоч буде про кого співати; і осяється небо знов.
бо вже бачив – чи віриш? – блудні пекельні вогні,
бачив ангела, що заносить меча над світом,
бачив: у світі немає нічого, що належить мені,
але все то було твоїм – впорядкованим, регламентованим,
іменованим за алфавітом.
не кажи вже ні слова: мало хто справді знає,
що належить людині: слова та ще попіл, що їх зростив;
бо всієї на світі правди справді не вистачає
моїй грішній довірі до тебе, що не вірить у силу слів.
так, ти віриш, я вірю. ти кривишся перед плачем,
а не знаєш, чи плакати. та мені вже й самому здається,
що це ти, кого бачив: той ангел з блискавкою-мечем,
що завмер спантеличений в сумніві:
господи, хто там сміється?
ну, то бачиш тепер? я бував, де ніхто не бував –
навіть з вас, неслухняних дітей чи землі, чи святого неба.
я маю тепер все на світі, хоч мені вже нічого не треба –
що тобі лиш належить втратити. це так сумно, що боже збав!
я маю бачити всесвіти: діямантові і золоті;
а ще маю оглянути цей
наш занедбаний світ збоку з кожного боку.
я не маю нічого, крім нього – це останнє в моєму житті,
що спадає на думку, й то справді
мов порошина, що впала у око
за твором: overnight sensation, motörhead
ID:
742984
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.07.2017 21:44:14
© дата внесення змiн: 21.07.2017 22:34:17
автор: norton
Вкажіть причину вашої скарги
|
Досить філософічно...Вимагає постійного перечитування, як Біблію...Зупиняє і утримує від метушні...Нагадує , що Ти Все і Ніхто...
