Надвечір’я….
День повільно
На спочинок простував,
Тихий шелест верболозу,
Сон дрімоту навивав.
Місяць виплив, ледь помітно
Хмарку ніжно відхилив.
У гаю останню пісню
Соловейко голосив.
Хвилька хлюпала об човен,
Весла мітили круги,
Зачаровані вечір’ям
Пропливали береги.
Сріблом висипані зорі
Колихались на воді,
Ти слова палкі кохання
Тихо шепотів мені.
Я щасливо посміхалась ,
Зашарівшись мов дитя
Розділим наше кохання,
Наше палке почуття.
Ми одні у цьому храмі-
Ти і я, і зоресвіт ,
Нащо стримувать бажання -
Журавлиній наш політ.
Ми розділимо з тобою
Навпіл радість і біду,
Ти кохатимеш безмежно
Лиш мене ,мене одну
Місяць тихо посміхнувся
І дівчині підморгнув :
«Ці слова- ,щоб після шлюбу
Твій коханий не забув .»
