Говорять: всі одержимі, відпалі і зовсім безумні
Знайдуть свій нічліг у солодкому домі Ліліт,
Але я попри нього прокрастися хочу безшумно,
Притягає мене чистота досконалих лілій.
Та вона усе бачить - скидає свої одежі,
На вугіллі бажань витанцьовує моїх, відьма,
І знов переходжу мені недозволені межі,
Хочеться знову чинити усе, що невільно.
Дай мені мужності сюрреалістів, Боже,
Не боятись себе і нормальне змінити дивним,
Увійти у дім Темної і, пройшовши повз її ложе,
Про лілії чисті із нею всю ніч говорити.
Зрозуміти, що всіх нас коли-небудь недолюбили,
Що погоня за пристрастю - туга за неілюзорним,
І утішаться ті, що пізнали всі слабкості сили,
І безвинні оті, що признались в тому, що хворі.
Бо справді хворих можна насправді зцілити,
І поки праведні собі набивають ціну,
Коли ліків немає, залишається тільки любити,
Темряви дочко, ходи я тебе обійму.
Приємно це читати) Любов може виправдати нас, якими б занепалими ми не здавались для себе самих, любов може заповнити пустоту, яку нічим іншим заповнити не вдасться.
