А в нас потроху вже дощить,
Собі шукає осінь пари,
Весільну приміря блакить,
Заплутались в серпанку хмари.
Потроху йде кудись тепло,
Й потроху холод лізе в душу,
І хоч це вже не раз було,
Я знов все пережити мушу.
На вервиці минулих днів,
Зібрав до купи радість й втому,
Бо так, на щастя, й не зумів,
Розчаруватися у тому,
Що сенс життя таки десь є,
Можливо в поглядах між нами,
А може в тім, що все мине,
Осіннім листям під ногами…
