Оце жага ... провести ніч у замку.
І попросити на одну єдину ніч
Покинути свої сріблясті рамки …
Шляхетних слуг, прекрасних дам,
Галантних кавалерів -
Всього того, чого немає ... там,
У світі найпростіших тем і схем,
У рамках почуттів, що
скупчились
бентежно
на папері …
Я теж сходив на це велике диво,
Це мило, просто і красиво.
Це вам не джинси, галстук чи піджак,
Не оцифрований і не стандартний смак …
З картин весна і осінь, львівське ретро,
Діти художника всміхались щиро й тепло,
І намальовані замислені жінки,
Й заглиблені
в своє чоловіки …
Тут раптом опустів один портрет.
З нього пропав жіночий силует.
Точені форми, посмішка, німі слова,
Чи легковажна, чи така жива?!
Стояла вишукана і чуттєва,
Може Гелена, може Єва …
Неначе статуетка з порцеляну …
Але коли у очі її глянув …
Там цілий вир емоцій й почуттів ...
Це ж треба.
Сотні літ висіти тут без слів!
А що у вас тепер у моді, що читають?
Чи пишуться ще вірші, чи пісні складають?
Ще миють тротуари?
Чи дивуються картинам Халса*,
Чи оперу вітають?
Танцюють полонез, гавот чи вальси?
Згадав, що це був дивний час незгоди,
Прорвалась жінка в світ мистецтва й моди,
Зробили з неї центр насолоди!
Що пасувало до чарівності і вроди …
На всі питання я відповідав …
В захопленні від щирості очей
І ніжності таких тендітних рук, плечей,
І не лякався нереальності пригоди …
Моя супутниця пропала наче вогник,
Не забувався губ легенький дотик.
Такою нереальною була.
Торкнулась. Засміялась. І пішла …
*Маються на увазі «Портрет пана, що тримає череп», "Циганка" та інші Франса Халса
