Сидить замислений ... суворий
Душею мабуть важко хворий,
На вигляд зовсім не потворний,
Крадій, що має намір чорний …
Як десь кохання промінь знайде,
Непроханий у гості зайде,
Промінчик наче дріт змотає,
У ранець чорний заховає …
Як бачить ніжність рук, віршів,
Туди одразу прибігає,
Сичить, шулікою шугає,
Нахмуриться і відбирає …
А як приходять морози́,
Свої скарби перебирає,
На купки все порозкладає,
Мов недоріка радість має …
Але у переддень Різдва,
Десь скарб увесь той пропада,
Бо свій дарунок кожен має,
А він від болю завиває …
Можливо, все це не зі зла,
Й крадіжка ця, бо може хтось почує,
Що може хоч у День Різдва,
Прийде, побачить, розчарує …
Почуй, хто слів дощу не чує,
Віршами душу не турбує,
Чужого більше не кради,
Іди й своє тепло знайди …