Як сладно жити в цьому світі
І мріяти, щоб не зотліти.
Так хочеться злетіти в небо.
Нікому ти ж бо тут не треба.
Злетиш ти? А зламали крила:
Обрізали і спопелили
- Забудь про небо. Будь із нами,
Бо там для тебе сиві хмари.
А що... Що тут? Що маєш ти?
Ти втомишся лиш від журби,
Що серце гострим ножем крає
Й дущу на шмаття роздирає.
Цей світ, до чого ж докотився?
І що ти світе цим добився?
Нічого доброго - журба,
Що все на світі прокляла
Й до світла нам врата закрила.
О, небо, сонце, й хмарки білі!
На світі люди геть здуріли.
Забули, що буває краще,
Ніж просто мріяти про щастя.
І я цих мрій не розділяю
Та й падаю, куди не знаю.
Та вірю, все таки згадаю
Ті хмари, небо і те сонце,
Що світить крізь моє віконце
І промені світлом залиті
Протнуть мні серце і у світі
Я більш не упаду - я встану
І залатаю в серці рану.
Всміхнусь крізь сльози і зазначу,
Що все не так, як я тут бачу.
