У раж ввійшли чужинці… у екстаз,
Хрестили нас й від крові почманіли.
Вогонь жертовний в капищах погас,
І ми ураз надовго овдовіли.
Зривалися на березі кати,
Світились в злобі очі скам’янілі.
Знов виринав і знов Перун з води,
Були не в змозі утопити звироднілі.
Зневажений у море плив,
Все далі плив у болях і тривогах.
Народ в жалобі гнівно голосив,
Дніпро ревів, молився у порогах.
І птахи плакали і звір,
Адже він був і їхнім Богом.
Без захисту лишилися з тих пір,
Гаї й діброви покривались смогом.
Вже тищу років війни і розбій…
Слізьми вмивались в розпачі і горі.
Христових змій терпіли, як повій,
Вони ж служили тим хто на престолі.
Тупу покору славило «святе»,
Наперебій царям і каганам служили.
«Від бога влада» - тявкало юде,
Й Руси моєї множило могили.
Дніпро іуда мороком покрив…
над схилами висить Кроваве око.
Та з шумом буде падати в обрив,
І не спливе… бо в’їлося глибоко.
Красиво зайда грохне з висоти,
Не приживалися ніколи в нас чужинці.
Ступила в слід епоха Чистоти,
Пора відповісти… гуртом і поодинці.
Віддача друже має 
