Впиваюсь-обливаюсь поцiлунками,
А язики, що вiстря вогнянi,
Ковза́ють i петляють вiзерунками,
Купаючись в гарячому винi.
Немов пекельним подихом посушенi,
Налитi вiдчайдушшями вуста,
Зпустошливi, голoднi та спокушенi
I вабить ix все нижча висота...
Ввiбрати, запалити, опускаючись,
Займати все, що буде на шляху
I стогiн, через край переливаючись,
Прорветься у мелодiю суху...
Коли соски-зефipи кам'янiтимуть,
А їх пiднiжжя вкриють пупирцi
Й пiдвiвшись радо, вдячнi перса млiтимуть,
Перекотившись в лагiднiй руцi
I живота округлу геометрiю,
У затишку тiлесного тепла,
Покриє поцiлункiв асиметрiя,
Та розмалює шлях до джерела,
Де не втамуєш жадiбну моторику,
Впiрнувши в лабiринти-пелюстки,
Допоки тiл розпечену риторику
Нестяма не розiрве на шматки
